На конкурсі пісні «Євробачення» у Мальме Україну представлятиме Злата Огнєвич. 23 грудня вона перемогла у фіналі національного відбору з абсолютним результатом – перше місце їй віддали як журі, так і глядачі.

Цьогорічний фінал залишив подвійне враження. Перемога Злати Огнєвич не викликала жодних сумнівів. Вона не мала конкурентів. Ба більше: рано чи пізно ця перемога мала відбутися – адже ім'я співачки вже міцно асоціюється з національними відборами на конкурс «Євробачення». Це була третя спроба Злати Огнєвич. І ще більше: якби в нас існував розвинений шоу-бізнес – вітчизняний шоу-бізнес, а не агенція з розкручування в Україні російських зірок, – Злата Огнєвич давно вже була б серед зірок першого ешелону.

Друге місце Даші Медової та третє Едуарда Романюти так само видаються цілком заслуженими й справедливими. Добре все те, що добре закінчується?

На превеликий жаль, конкурс у цілому залишив не надто приємне враження. Надто вже низьким вийшов загальний його рівень. І це стосується навіть лідерів. Попри мій особистий захват творчістю Злати Огнєвич, не можу не зауважити: цьогорічна її пісня є, можливо, занадто складною як для виконання на конкурсі. Такою, яку неможливо оцінити з одного прослуховування.

Те саме, тільки ще більше, стосується Даші Медової. Її голос, як і завжди, був дивовижним, от тільки пісня й зовсім була радше камерною, ніж естрадною – такою, яка вимагає зосередженості й граничної уваги слухачів.

Слабшими, стандартнішими за минулорічні були пісні Едуарда Романюти й Лєни Корнєєвої – двох інших «завсідників» національних відборів на «Євробачення». Утім, емоційним виконанням обидва артисти компенсували це. Але якщо Романюта поліпшив свій попередній результат і став третім, то Корнєєва фінішувала лише одинадцятою. Що, як на мій погляд, було чи не найбільшою несправедливістю цьогорічного відбору.

Ще запам'яталася Тетяна Ширко із її надзвичайно цікавим і якимось дуже світлим виступом. Більше відкриттів цього разу не було.

Навпаки, були розчарування. Переглядаючи конкурсні виступи, все намагався уявити, як вони виглядали б і лунали б у контексті «великого» «Євробачення». Уявити так і не зміг: більшість виступів стали би провальними. Невиразними, беземоційними, якимись пластиліновими – от якими вони були. Школярськими. Може, день був нещасливим; може, зіграло роль дуже раннє проведення фіналу національного відбору – адже всі звикли до лютого, а то й початку березня, але цікавого шоу не вийшло. Навіть Аліна Гросу проспівала свою досить драйвову, хоч і стандартну, пісню якось механічно, мов юний робот.

Розпочала концерт тріумфаторка нещодавнього юніорського «Євробачення» Анастасія Петрик. Чесне слово: протягом усіх понад двох годин трансляції не полишало враження: якби пісня Петрик могла брати участь у конкурсі, вона й саме вона лише й претендувала б на перемогу. Такого емоційного накалу, такого гармонійного виконання ніхто з конкурсантів так і не показав.

Вели трансляцію Тімур Мірошниченко й Тетяна Терехова, у Грінрумі була Тетяна Гончарова. Ведення було непоганим, хоча подеколи й виникало враження надлишковості «розмовного жанру». Зловив себе навіть на думці: закадровий Мірошниченко виграє в Мірошниченка на сцені, а запитання у Грінрумі подеколи видавалися надто вже одноманітними й настирливими. Що й зауважила під час відповіді Даша Медова. Представлення конкурсантів на сцені були компліментарними, дуже компліментарними – й такими, які дуже хотілося скоротити. Тереховій декілька разів удалося-таки продемонструвати недостатнє володіння українською мовою.

Мовний режим конкурсу – то взагалі окрема річ, і річ не дуже радісна. Переважна більшість конкурсантів співали англійською. Інеш, «ТриНіті», Матвєй Вермієнко, «ДіОфільми» та Діма Скалозубов – російською. Українською співали лише Оксана Пекун із Максимом Новицьким, Дмитро Яремчук та «Гвоздівчанка». Але річ далеко не в цьому – зрештою, пісня не знає кордонів. Річ у тім, що всі три пісні, виконані українською, були не просто традиційними – вони були відверто архаїчними й не мали жодного стосунку до поняття «модерність». Якщо відкинути політкоректність, це були пісні для райцентрівських пенсіонерів. Виходило, що українською мовою більше ні для кого співати не варто.

На запитання ведучих відповідали українською ще Едуард Романюта, Лєна Корнєєва, Марія Яремчук і... здається, більше й ніхто.

Голосування вже традиційно було двоскладовим – 50 на 50%. Журі складалося зі стиліста Ольги Навроцької, поета й драматурга Юрія Рибчинського, продюсера Олени Мозгової, заступника генерального директора НТКУ Валіда Арфуша та генерального директора НТКУ Єгора Бенкендорфа. Може, членам журі не щастило, але щоразу, тільки-но камера показувала їх, вони були дуже й дуже серйозними. Щоб не сказати: насупленими.

З одного мобільного телефону можна було відлправити одне й лише одне СМС-повідомлення. А от голосування розпочалося ще до найпершого конкурсного виступу й тривало протягом усього конкурсу плюс іще п'ятнадцять хвилин.  Нарізки з пісень – чи лише так здалося? – було зроблено так, що всі пісні в них виглядали ледь не довершеними творами музичного мистецтва.

Траплялися, на жаль, технічні провали. На початку трансляції мікрофон Мірошниченка що є сили шипів і хрипів. Стрибав звук під час виступу Оксани Пекун та Максима Новицького. Дмитрові Яремчуку лише з третьої спроби запустили потрібну мінусову фонограму. Це цілком могло призвести до того, що артист «перегорів» і співав не так, як міг би. Були накладки й далі – то якийсь незрозумілий уривок фрази прорвався, то під час оголошення результатів змішувалися дані різних конкурсантів. Як для такого заходу це виглядало кричущим неподобством.

Після завершення конкурсних виступів, поки тривало голосування глядачів, публіку розважали «зіркові гості», як оголошував їх Мірошниченко. Хто саме? Тетяна Воржева. Павло Соколов та Олег Винник. Шаніс. Чи багатьом щось кажуть ці зіркові імена? Жодного переможця попередніх національних відборів не було.

Останнім з-поміж зіркових гостей вийшов на сцену Матіас. І тут не зовсім доречно пригадався інший телепроект – «Фабрика зірок». Пригадався тоді ще Олексій Матіас – такий, яким він прийшов на «Фабрику». Романтичний хлопець, що співав романтичні пісні під гітару. Без надриву, без вокального форсажу, без гіпертрофованих «чуйств» –  але щиро й від душі. Співав про клопоти кохання – й саме як про клопоти, а не як про вселенське горе, через яке, тепер іноді здається, співак якось візьме й посивіє просто на сцені. Після вишколу на «Фабриці» Матіас не подорослішав – постарішав. А того щирого романтичного хлопця на сцені більше не побачити...   

Отже, завершився Національний відбір по справедливості. Усе гаразд? На превеликий жаль, не обійшлося й цього разу без ложки дьогтю. Й навіть декількох. Це вже стає «доброю» традицією.

Перед початком конкурсних виступів Тетяна Гончарова представила у Грінрумі першу п'ятірку конкурсантів. Здавалося б, усе просто й логічно: двадцять конкурсантів, тож чотири рази представлятимуть по п'ятеро учасників. Загалом так і було – за одним-єдиним винятком. Після представлення першої п'ятірки виступило не п'ятеро, а шестеро конкурсантів; друга «п'ятірка» виявилася насправді четвіркою. Учасника під номером шість представили не до, а після його виступу, а точніше, після виступу десяти конкурсантів і після представлення третьої п'ятірки. Учасник номер шість – єдиний із-поміж усіх – ділився враженнями від виступу.

Хто ж був тим привілейованим учасником номер шість, «найпершим серед рівних»? Злата Огнєвич! Тож поживу для подальших пліток і здогадок було надано. Повторю: Злата Огнєвич виступила дуже гідно й реально була найкращою, її перемога сама по собі не викликає жодних сумнівів. Але як же пояснити особливий регламент для неї й тільки для неї? Виходить, ще до підрахунку голосів НТКУ знала, що переможе Огнєвич і саме вона? Достеменно знала? А всі решта дев'ятнадцять конкурсантів від самого початку були приречені? Були просто наповнювачем, декорацією? Виходить... Принаймні, виглядає все саме так, і інше пояснення підібрати вкрай важко.

Усе решта – то вже справжні дрібнички. Скажімо, два роки тому журі дуже прискіпливо ставилося до дотримання конкурсантами правил, установлених Європейською мовленнєвою спілкою. Тоді за наявність вокальних фрагментів у мінусовій фонограмі було дискваліфіковано Віталія Галая, а за шістьох танцюристів на сцені (має бути не більше шістьох осіб загалом) – Тетяну Воржеву. Нині ж, за деякими твердженнями, пісню «Медляк» дуету «ДіОфільми» було випущено в обіг ще влітку – тоді як ЄМС суворо вимагає, щоб у конкурсі лунали лише пісні, що з'явилися не раніше кінця жовтня.

А ще... Є одна суттєва різниця в інформаційному супроводі між національним відбором на «Євробачення» та «великим» конкурсом. Стосовно «великого» конкурсу не проблема з'ясувати авторі кожної конкурсної пісні: скажімо, минулорічну пісню Гайтани написали сама Гайтана та «КІВІ Проджект», а позаминулорічну пісню Міки Ньютон – Руслан Квінта та Марина Скоморохова. Дізнатися авторів пісень, що лунали на національному відборі, з офіційних джерел неможливо; під час самого конкурсного концерту їх теж не оголошували.

Тож запитання залишила пісня «Налетіли гусенята» гурту «Гвоздівчанка» – «нашої відповіді» російським «Бурановскім бабушкам». Насправді ніякої відповіді, звісно ж, не вийшло: якщо минулорічна пісня росіянок була фолковим євроденсом, то пісня аматорського гутру з Київщини – типовою народною піснею, та ще й виконаною в супроводі «питомо українського» музичного інструменту – гармошки, точніше, баяну. Типовою піснею, що їх удосталь лунає на смотрах фольклорних аматорських колективів.

Запитання, що залишилося, є таким: чи й справді пісня «Налетіли гусенята» є авторською «під народну» – а чи таки народною? Й, якщо народною, то чи з'явилася вона на світ протягом останніх двох місяців, а чи й тут ми бачили заплющення очей на правила?

Оксана Пекун та Максим Новицький, що виступали під номером один, одразу після виступу знялися з конкурсу. За словами Пекун, вона є «обличчям Національної телекомпанії України», й могли «піти пересуди». То чи ця слушна думка прийшла до співачки якраз під час виступу, а до того вона про своє «обличчя НТКУ» й гадки не мала? Національний відбір на «Євробачення» – це, все ж, не репетиція й не піар-шоу, чи не правда? І коли народна артистка, до того ж телеведуча – співробітниця НТКУ в ефірі рідного телеканалу демонструє на цілу країну легковажне ставлення до нього – в цьому є щось протиприродне. Таке, чого не мало б бути за жодних обставин. Учинок народної артистки та її партнера кинув тінь на весь національний відбір як на щось не надто серйозне. І залишив у глядачів відповідний осад.

Дуже цікаве враження залишило й голосування. Зрозуміло: цілком природним є те, що результати голосування журі й глядачів не збігаються. Але щоб аж до такої міри? Погляньмо на підсумкову таблицю: у першій колонці – місце, на яке артиста поставило журі, у другій – місце, на яке його поставили глядачі.

1. Злата Огнєвич                              1                                 1
2. Даша Медова                                2                                 3
3. Едуард Романюта                         7 - 8                            2
4. Тетяна Ширко                               4                                 6
5. Марія Яремчук                               5                                 7
6. Аліна Гросу                                    9 - 10                         5
7. Дмитро Яремчук                            12 - 13                       4
8. РілІванна                                        7 - 8                           8
9. «ДіОфільми»                                   3                                12
10. «Емоушн»                                     6                                 11
11. Лєна Корнєєва                             9 - 10                         9
12. «Гвоздівчанка»                             12 - 13                       10
13. Інеш                                              14                               13
14. Ана Стесія                                     15 - 16                        14
15. Марієтта                                        15 - 16                       16
16. «ТриНіті»                                        17 - 18                       15
17. Діма Скалозубов                             11                              19
18. АнгеліЯ                                            17 - 18                       17
19. Матвєй Вермієнко                           19                              18
20. Оксана Пекун - Максим Новицький                         знялися

Чи не надто сильно розбіглися голоси журі й глядачів? Гаразд, публіка в нас – до значної міри пострадянська, їй «радіошансон» подавай. Але ж ні: виглядає так, ніби «радіошансону» подеколи хотіло журі! Деякі його оцінки зрозуміти неможливо: відверто слабкі виступи отримували високі оцінки, а виступи сильні – низькі. Журі голосувало за розкручені імена? Теж не завжди. Складалося враження, що оцінки журі – це була хрестоматійцна спроба «перевірити алгеброю гармонію». Визначити переможницю конкурсу краси за допомогою циркуля й лінійки. Голос? Є голос. Костюмчик? Є костюмчик. На сцені кордебалет гоцає? Гоцає. От вам і високі оцінки. Нема куди подітися від враження: виступи конкурсантів «професійно» оцінювали люди, душевно глухі. Для яких виконання музики нічим не відрізняється від завивання мотору: виє мотор так, як написано в інструкції, – от і чудовенько. А ще в голосуванні журі простежувалося прагнення дотримуватися пострадянських (а точніше, радянських) стандартів.

Секрет, утім, є дуже простим. От як голосували члени журі кожен окремо. От із чого складалися сумарні бали журі. Кожен член журі міг поставити кожному конкурсантові бал від 1 до 10. Інеш, чий виступ був невдалим (нудна пісня з претензією на наслідування Шер двадцятирічної давнини, ламкий і невиправдано форсований голос), отримала оцінки в діапазоні від 2 до 10. У точнісінько такому діапазоні отримав оцінки Дмитро Яремчук – його пісня була чудово виконаною з суто вокального погляду, «душевненькою», але надто вже нудною.

Виступ трьох краль «ТріНіті» – суто пострадянський, із яскравим акцентом на зовнішні дані співачок і ні на що більше – отримав дві двійки й три сімки. Здогадалися, від кого? Двійки – від жіночого складу журі, сімки – від чоловічого: «Ти не співай – ти ходи, ходи». Було б дуже природно, якби саме так проголосували обивателі. Але професійне журі? Оцінки інший учасників: Злата Огнєвич отримала від журі самі лише десятки, Даша Медова – три дев'ятки й дві десятки. Едуард Романюта – від 5 до 10; Тетяна Ширко та Марія Яремчук – від 6 до 10; Аліна Гросу – від 5 до 8; «ДіОфільми», з їхнім пострадянським і якимось фрикуватим, але виконаним дуже серйозно номером, – від 8 до 10; РілІванна – від 6 до 9; Лєна Корнєєва – від 6 до 8... Так, у неї феноменальний голос, співала вона винятково емоційно, продемонструвала чудову музикальність – але негламурна вона, крутити талією в неї не виходить. Розбіг оцінок дуету «Емоушн», який виконав пісню з претензією на сучасність, але якось надто вже пісно, сягав від 7 до 10. Від 3 до 7 балів отримала Ана Стесія; від 4 до 8 – Діма Скалозубов; від 2 до 7 – Марієтта; від 1 до 7 – АнгеліЯ; від 1 до 6 – Матвєй Вермієнко. Лише дві лідерки, та ще «Гвоздівчанка» (від 5 до 7 балів) отримали більш-менш рівні оцінки. Троє з дев'ятнадцяти.

Даруйте за всю цю бюрократію, але це саме той випадок, коли краще один раз побачити. Зрозуміло: члени журі не можуть виставляти оцінки «в ногу». Скільки людей, стільки й вражень. Але щоб розбіг в оцінках був аж такий великий – від найвищих до найнижчих, і практично щоразу? І стосувалося це аж ніяк не якихось нестандартних артистів і не пісень, що ламали усталені смаки! Не полишає враження: переважна більшість сумарних оцінок журі, так би мовити, знаходилася в межах статистичної похибки. Оцінки журі – це був насправді звичайнісінький генератор випадкових чисел.

То знову доводиться ставити риторичне запитання: чи це були оцінки професійного журі? Професійного? Чи перед тим, як виносити свої вердикти, члени журі бодай обговорили критерії оцінювання, спільні для всіх? А чи судили «хто в ліс, хто по дрова»?

Був в оцінюванні ще один вельми прикрий момент. Напередодні фіналу національного відбору НТКУ поширила інформацію, що цього разу «телекомпанія вирішила запровадити нововведення – голосування медійників паралельно до офіційної процедури визначення переможця. До участі у цьому проекті НТКУ запрошує представників українських телеканалів, друкованих ЗМІ та інтернет-ресурсів». Не дуже зрозумілим було слово «паралельно» – адже, «згідно з офіційно затвердженими умовами, НТКУ визначає переможця національного відбору за результатами двох голосувань – голосування професійного журі, яке складається з експертів у сфері вокального мистецтва, телебачення і шоу-бізнесу, а також інтерактивного голосування глядачів за допомогою смс-повідомлень». Виглядало все це якось так, ніби ЗМІ запропонували провести власне оцінювання конкурсних виступів і потім із почуттям виконаного обов'язку забрати свої оцінки собі на згадку. Що й підтвердилося під час ефіру: жодної згадки про голосування медійників не пролунало, жоден медійник не з'явився на екрані бодай зі своїми особистими враженнями. Мабуть, малося на увазі, що самий лише факт появи в будівлі НТКУ медійники розцінять як величезний успіх і ледь не подію всього життя. Навіщо НТКУ розрекламувала нововведення, яка була від нього користь і чи була взагалі – це так і залишилося чи не головною загадкою цьогорічного національного відбору.

http://www.telekritika.ua/2012-12-24/77738