svetlanika, можете починати перевіряти свою інтуїцію;)

ОЛЕКСІЙ МАТІАС: «ПЛАСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НЕ РОБИТИМУ!»

Його називають «кучерявим Ангелом», а він себе – простим хлопцем, що любить музику. Переможець «Фабрики. Суперфінал» Олексій Матіас і досі не може повірити у свою популярність.
21-річний співак не любить називати своїх прихильників фанатами, бо переконаний, що ще не доспівався до такої слави. Мовляв, не має свого репертуару, відеокліпів. «Я не чарівник, я тільки вчуся…» Але, попри те, в Олексія закохані тисячі школярок, студенток і навіть дорослих жіночок.

- Олексію, ти з фабрикантами їздиш Україною в рамках туру. Як проходять концерти?

- Я стараюся на кожному концерті показувати щось нове. Як не в образі, то у виконанні пісні. Просто хочеться працювати не за шаблоном, а експериментувати. Цікаво і людям, і мені!

- А що тобі дарують прихильники?

- Квіти. І не тільки. Недавно на концерті презентували полотно і фарби, люди знають, що я люблю малювати. Одна дівчина принесла картину, інша – ремінь для гітари, ще хтось – чохол для мобільного телефону. А ще дарують багато ангелів, у мене вже ціла колекція назбиралася. І, до речі, недавно поповнилася ангелами-близнятками. Вони такі красиві! Взагалі, у мене вдома вже ціле збіговисько ангелів.)

- Серед них є улюблені?

- Я впевнений, що в кожного з них свій характер, тому не можу виокремити когось одного. У них усе, як у людей: у когось красиві очі, в декого – носик.))) Ці ангели нагадують мені про тих, хто їх дарував, - людей, що приходять на мої концерти. Я вдячний усім прихильникам за увагу та розуміння, бо якби не було їх, то не було б і мене як артиста.

- Олексію, а в тебе є офіційний фан-клуб?

- Я, чесно кажучи, не знаю. Багато людей називають себе фан-клубом, підходять, запитують, коли я буду мати час на спілкування із ними. Але ж ти знаєш, Катю, що я не люблю слово «фанат». Є такі люди, які мене сприймають, а є такі, що ні. До речі, мені дуже приємно, що молоді люди, які підходять до мене після концерту, просять, аби я підписав автограф не лише їм, а й їхнім мамам… Приємно, що я подобаюсь різним віковим категоріям жінок.

- А тобі самому подобаються старші за тебе жінки?

- Ну, все залежить від людини. Вік має значення. Але й характер відіграє неабияку роль, самодостатність людини… Хоча… Не виключено, що я почну зустрічатися зі старшою за себе дівчиною. Зрештою, у мене все ще попереду.

- Про твоє перше кохання вже знають всі завдяки «Фабриці зірок»…

- Так , це сталося в 14 років. Я вже усвідомлював усе, що зі мною діється… Відтоді мені подобаються цілеспрямовані дівчата, які знають чого хочуть від життя.

- А про дітей мрієш, тільки чесно?

- А який нормальний чоловік не мріє про сина?))) Звісно! Якщо мені Бог дасть сина, то він у мене буде малим Саченком. Таке моє справжнє прізвище. Я його не дуже часто афішую, бо всі мене вже знають як Матіаса. Але пишаюсь своїм прізвищем. Навіть більше, я єдиний його успадкую в сім*ї, бо в мене ще дві сестри, а брата нема. Тому для мене це дуже відповідально.

- Олексію, а чому ти обрав псевдо Матіас? 

- Узагалі-то я хотів узяти псевдонім Матісс. Знаєш, був такий французький художник Анрі Матісс? Але це одразу відпало, бо у всіх ця назва асоціювалась не з художником, а з машиною «Деу Матіс». Так і з*явився Матіас.

- Неодноразово говорив мені про те, що ти не такий ангел, яким здаєшся на перший погляд…

- Так, це правда. Я вмію за себе постояти, коли є необхідність. Хоча мені приємно, що мене асоціюють із чимось таким чистим, душевним, щирим.

- Мабуть, у дитинстві ти захищав своїх двох сестер?

- Так, було таке.

- А який у тебе найяскравіший спогад дитинства?

- Мабуть те, як ми їздили в табір. І там усі діти ходили з татуюванням на тілі.

- Тільки не кажи, що це ти їм тату робив!

- Я-я-я! Свого часу любив малювати, придумував різні фігурки, які виводив ручкою. Пригадую, купив навіть таку ручку, яка б писала не звичайним синім кольором, а трохи зеленуватим, щоб виглядало як справжнє татуювання.

- Ого.

- А ще в мене була саморобна книжечка-каталог малюнків. Наприклад, намальований скорпіон, а біля нього ціна – 2 гривні. ))) Ой, це так смішно було… Усі хотіли таке тату!

- Мабуть, сам ти теж кожен день малював собі щось інше?

- Ні, ти знаєш, я собі щось не дуже хотів малювати. Може, колись один раз, але не більше.
Ой, на одному з концертів до мене підійшла дівчина і попросила замість автографа намалювати троянду в ділянці… декольте. Але не дуже люблю на дівчатах тату, особливо масштабне. Я обожнюю мінімалізм. Тож якщо татуювання малюсіньке і ледь видніється, лише тоді воно може мене привабити.

- Може, коли розбагатієш, то відкриєш собі тату-майстерню? Так і уявляю: зірка малює тобі зірку…

- Катю, ти не ображайся, але зірок я малювати не буду. Я займаюсь тією справою, від якої дістаю насолоду. І розпорошуватись на інше не хочеться.

- Тільки не кажи, що, якби тобі запропонували знятися у фільмі, ти б не погодився!

- Ну чому? Може, й погодився б. Як не крути, коли я виходжу на сцену, то входжу в певний образ, виконую певну роль. Тому я трохи актор. )))

- В якому фільмі хотів би знятися?

- Та мені все одно. Важливо – прочитати сценарій. Щоб він мені сподобався. І щоб у мене був час на зйомки. Усе інше – не так важливо.

- А як щодо сцен у ліжку?

- Ну не знаю, я ж не дівчина, мені якось легше. ))) Хоча, мабуть, на це не погодився б.

- А на еротичну фотосесію? Пригадується, твої колеги-«суперфабриканти» вже висловили таке бажання…

- Ну як це? Мені якось не комфортно про таке говорити… Та кому я потрібен? Я ж такий чоловік, як усі інші. Я б, може, хотів би побачити якусь дівчину оголеною, але це нормально, а мужик… Тільки не питай, кого б хотів побачити, бо не скажу! ) І взагалі, чого я буду роздягатися, я хіба стриптизер?

- До речі, про стриптиз… Спробувала уявити. ))) Як у тебе з танцями?

- З танцями я дружу.

- Хотіла б побачити, як ти танцюєш на дискотеках!

- О, так, це треба бачити. )))) Якщо серйозно, то почуття ритму в мене є, тому танцюю нормально. Понад те, у дитинстві я займався брейк-денсом. Виробляв усілякі піруети, бо хотів бути кращим за старших хлопців. Ходив до них на уроки і навіть навчився стояти на голові…

- Вчитися це не заважало? Жартую. Але поговорімо про навчання. Ти зараз на четвертому курсі й у майбутньому будеш юристом, так?

- Точно. Я навчаюся на заочному відділенні у Київському національному економічному університеті. Якби був на стаціонарі, то мене вже б 100 раз вигнали. )))) Я дякую моїм  викладачам за те, що вони відносяться з розумінням, бо поєднувати сцену та навчання важкувато. От, думаю, у мене влітку практика, і це, мабуть, буде так складно… Але нічого, поки що треба насолоджуватися життям, правда ж?

- Звісно! Сонечко світить, гарна погода.

- Так, хочеться на море! Чесно, я вже трохи втомився і мрію про відпочинок. Хочу полежати на пляжі, подихати морським повітрям…

- І я хочу, Олексію.

- От якби можна було б сісти і полетіти на море, хоча б на один день. «Якби, якби»… Оце тато знову скаже…

- Що?

- Та ні, це я сам до себе. Просто він завжди повторює: «Сину, нікому не цікаво, що було б, якби… у роті виросли гриби. Треба реально дивитися на речі, сприймати адекватно реальність!» І він має рацію. Але я, як кожна людина, люблю помріяти…

- Слухай, Олексію, на «Фабриці» ти двічі травмувався. Перший раз поламав зап*ястя, навіть із гіпсом ходив, а другий раз обпікся на сцені…

- У мене був опік другого ступеня. Ти не уявляєш, як це болить! Саме тому я не був дуже задоволений своїм виступом. Виконував пісню із саундтреку до стрічки «Маска». За задумом режисера, я стукав по фортепіано, а воно мало вибухнути. Але трапилося так, що я обпік руку. Одне слово, тренуватися нормально не міг, так боліла рука… А ти щось хотіла спитати?

- Так. Це ти такий із дитинства невезучий? Знаєш, є такі діти, в яких навіть синців не було, а є такі, які на рівній дорозі впадуть і зламають ногу.

- Та ні, я був нормальною дитиною. Падав, вставав і біг далі. Ніколи не травмувався дуже сильно, це от потім почав. ))) Знаєш, мені пропонували зробити на руці пластичну операцію, бо там кісточка не так зрослася. Але я відмовився. Навіть хотів, щоб у мене залишився якийсь рубець. Ну на пам*ять. Ніколи не робитиму пластичних операцій. Ні на руці, ні на обличчі.

- І наостанок мушу тебе спитати про машину, яку ти виграв на «Фабриці. Суперфінал»…

- Я ще на ній не їздив. От як поганяю, одразу тобі розповім.

- На гонорари всеукраїнського туру третьої «Фабрики зірок» ти копив ноутбук. А що плануєш придбати на гонорар від туру «Фабрики. Суперфінал»?

- Ой, ще не знаю. Я б не сказав зараз, що збираю на щось гроші. Ну, хочу квартиру. І що? Цього не вистачить. )))

- Дивися, твої слова мають здатність матеріалізуватися! Ти ж пам*ятаєш, як після купівлі ноутбука сказав, що хочеш машину. І от уже маєш її.

- Так, було таке. Нехай матеріалізуються. Я не проти. Квартира мені потрібна для того, щоб почуватися незалежним. Для мене власне помешкання – це свобода, рух уперед. Ти ж мене розумієш, правда?

- Ще й як розумію! Ну, дай Боже, щоб усі твої мрії збулися.

- Дякую, ти будеш перша, кого я запрошу на новосілля! Ото буде ексклюзив!)

КАТІНЬКА
“COOL Експрес”, липень, №6

Отредактировано Ljana (24-06-2010 20:18:35)